РЕАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ БУДІВНИЦТВА ЖИТЛА ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У СЕВАСТОПОЛІ МОЖЕ ОПИНИТИСЯ ПІД ЗАГРОЗОЮ ЗРИВУ
Сергій ГАРБАР, «Флот України»
Якщо подивитися на Севастополь з висоти пташиного польоту, то можна побачити, як численні новобудови у місті зростають наче гриби.
Здається, що такі великі темпи зведення житла у головній базі українського флоту та ЧФ Росії повинні позитивно впливати на вирішення проблеми щодо забезпечення житлом військовослужбовців обох країн. Але…
Якщо порівняти райони Севастополя, в яких за останні десять років було зведено (та й зараз будується) житло для військових ЗС України та ЧФ Росії, то, без перебільшення, видно географічний дисбаланс. Будинки для військовослужбовців Чорноморського флоту зосереджені виключно у престижних районах міста-героя — навколо бухт Омега та Стрілецька, у «спальному» Ленінському районі (поблизу проспекту генерала Острякова).
На кошти московського уряду виріс цілий мікрорайон, який в народі прозвали «Лужники». Українські ж військові моряки, переважно, «тішаться» околицями міста — 7-м кілометром Балаклавського шосе, вулицями Горпищенка та Маринеска. (Про президентський 200-квартирний будинок і мови не йдеться, адже кількість військових, що мешкають там, складає близько третини.) Напевно, далі продовжувати перелік не треба.
Чому так сталось? Мабуть, відповідь на це питання спроможні дати відповідальні службові особи з місцевих органів влади Севастополя, а також з управлінських структур, які займаються, зокрема, вирішенням питань землевідведення.
Втім подейкують, причиною «дисбалансів» є чиясь брудна політика. Невідомо, як вирішується питання забезпечення житлом та яка черга серед військовослужбовців у ЧФ Росії у Севастополі.
Проте кількість безквартирних родин військових зі Збройних Сил України у гарнізоні сягає цифри у дві тисячі «з гаком».
БУДІВЕЛЬНИЙ ПРОРИВ
Власне кажучи, масштабне будівництво житла для українських військових у Севастополі фактично може розпочатись поточного року.
Але тільки за умови, якщо представники місцевих органів влади не будуть лише декларувати своє прагнення всебічно сприяти вирішенню нагальної житлової проблеми українських військових у Севастополі (і не тільки за умови державного фінансування, Міноборони, чи шефських коштів, що ціленаправлено виділяються на закупівлю житла для військових з міського фонду), а просто виділятимуть землю під забудову, яку будуть вести будівельні організації Міноборони України.
Військовим не варто ще раз нагадувати, що Міноборони зобов’язалось направити достатньо коштів на будівництво цілих житлових мікрорайонів.
У Криму реалізація цих питань знаходиться у компетенції 28-го управління начальника робіт (УНР) та «Кримвійськбуду», які підпорядковані Міністерству оборони. Обидві ці структури мають значний досвід будівництва та введення в експлуатацію житлових будинків для військовослужбовців Збройних Сил України.
Якщо «Кримвійськбуд» минулого року вже отримав досвід зведення житла у Севастопольському гарнізоні, то 28-ме УНР розпочало масштабнее будівництво житла у Севастополі тільки поточного року.
Як вже повідомляв флотський тижневик, на території військової частини Військ ППО ЗС України, що знаходиться на Північній стороні (район Радіогорки) зараз повним ходом йдуть будівельні роботи.
Завершується будівництво першого будинку майбутнього мікрорайону. Робота ведеться щоденно, навіть у вихідні. Працюють три крани. Будівельники кажуть, що із забезпеченням будматеріалами проблем немає. Все відбувається за плановим графіком.
Днями об’єкти будівництва оглянув головнокомандувач ВМС ЗС України віце-адмірал Ігор Князь. Він особисто цікавився у начальника 28-го УНР полковника Ігоря Олейскера ходом виконання робіт та особисто ознайомився з планом-проектом забудови військового містечка.
Така зацікавленість головнокомандувача станом справ будівництва має своє підгрунтя: якщо в Євпаторійському та Сакському гарнізонах житлову проблему успішно вирішують силами 28-го УНР, то Севастопольський гарнізон, з відомих причин, цим похвалитися не може. Для виконання державної програми будівництва житла для військовослужбовців головній базі ВМС України, м’яко кажучи, потрібна суттєва і всебічна підтримка.
За 13 років існування ВМС житлова проблема тільки «загострила» питання соціального захисту українських військових. І ось нещодавно, нарешті, з’явилося «світло у кінці тунелю» — житло для українських військових у Севастополі таки почали зводити переважно силами військових організацій Міністерства оборони України і без місцевих «посередників». Проектно-конструкторське бюро 28-го УНР розробило низку проектів щодо зведення багатоквартирних будинків і навіть цілих мікрорайонів у Севастополі («Флот України» N13, 2005 рік).
Перші кроки у будівництві житлового мікрорайону якраз і було успішно зроблено на Північній стороні.
ЛОЖКА ДЬОГТЮ
Здавалося б, хто може бути проти того, щоб на території військової частини з’явились декілька нових будинків для військових Збройних Сил України?
Північна сторона, до речі, й так не може похвалитися новобудовами, адже потенційні інвестори поки що оминають цей «соціально неблагонадійний» район. А от майбутній житловий масив з побутовою інфраструктурою, в якому б мешкали родини військовослужбовців ВМС України, міг би в цілому позитивно вплинути на загальну ситуацію у Нахімовському районі.
Так вважають самі військові. І от — на тобі: проти будівництва житлового мікрорайону на території військової частини, яка належить Міноборони України, виступають начальник управління житлового господарства Севастопольської державної адміністрації Геннадій Плотников, а також голова громадської організації культурно-спортивного клубу «СОХМ» Сергій Філіпповський. Останній вже надіслав листи до багатьох інстанцій — в прокуратуру Севастополя, головам міської державної адміністрації та міської Ради народних депутатів і навіть на ім’я міністра оборони та Президента України, в яких значиться прохання припинити будівництво житла на території вищезгаданого військового містечка, де знаходиться стадіон «Гвардія».
На ньому діти мікрорайону займалися спортом з дозволу командування військової частини ППО. Мотивація такої позиції вищезгаданих панів здається аргументованою: діти, мовляв, хочуть займатися спортом і повинні мати можливість реалізовувати свої прагнення.
Геннадій Плотников, який ще за сумісництвом обіймає посаду депутата від свого району у міській Раді Севастополя, вважає, що незабаром з’явиться меценат, як-от фірма «Кардинал», яка вкладатиме кошти в реконструкцію спортивного стадіону та навіть будуватиме на його базі спорткомплекс.
На думку Плотникова, будівництво житла для українських військових можна вести і в іншому місці, наприклад, на голландському плато.
Пан Плотников каже, що він розуміє житлові проблеми військових, адже сам є колишнім офіцером флоту. З власного досвіду служби Геннадій Михайлович також вважає, що житло для військових повинне бути неподалік місця їхньої служби і аж ніяк не можна його будувати в зоні майбутньої рекреації — це прерогатива місцевих органів влади.
Він особисто застерігає, що оскаржуватиме це питання у Генеральній прокуратурі України. Ось так…
«КАРДИНАЛ» ЧИ МІНОБОРОНИ?
Втім журналістська докучливість не дає-таки спокою. Питання, на які так і немає поки що відповіді, залишаються.
Чому саме стадіон військової частини ЗС України? Хто такий «Кардинал» і хто за ним стоїть? Чи буде потенційний «меценат» даремно вкладати значні кошти у будівництво спорткомплексу, щоб не отримувати з цього прибутку?
Чому немає навіть проекту щодо будівництва поки що віртуального спорткомплексу? Хто заважає потенційним спонсорам- меценатам розвивати спортивну інфраструктуру для дітей Північної сторони на базі існуючих там середніх шкіл (якщо вони дійсно хочуть розвивати спорт у районі)?
Та й навіщо українським військовим будівельникам голландське плато?
А от відповідь на останнє питання вже є: просто так чомусь хоче пан Плотников. До речі, зараз на голландському плато існує міське звалище будівельного сміття.
Ким воно санкціоноване — невідомо, і хто буде вивозити сотні, а може, й тисячі тонн залишків будматеріалів — також невідомо. Сааме ж плато складається з вапняної породи. Кажуть, що рити фундамент під будівництво там — це все одно, що довбати печеру киркою.
А які краєвиди навколо! З одного боку — обрив, з другого — місце базування кораблів ЧФ РФ, з третього — приватний сектор і дорога. Навкруги — жодної побутової інфраструктури.
Наскільки дорого обійдеться будівництво на пустирі, вибачте, смітнику, — це вже в компетенції економістів.
Втім, напевно, можна погодитись з Плотниковим, що житло для військових треба будувати неподалік місця їх служби. А чому б тоді йому не звернутись з «голландською» пропозицією до ЧФ РФ?